Фото без опису

У селі Качанівка провели в останню дорогу загиблого Героя — Павлища Андрія Романовича, солдата 127-ї окремої бригади тероборони ЗСУ. Він загинув 21 травня — у день свого 50-річчя — від важкого поранення, отриманого під час бойового завдання.

Похорон відбувався під тихий, безперервний дощ. І здавалося, що плаче небо. Плаче земля. Плаче Україна…

Прийшли десятки людей — рідні, побратими, друзі, односельці. Було багато мовчання, сліз і нестерпного болю, який не передати словами.

Можливо, Андрій не мав якогось яскравого чи особливо життя. Не будував грандіозних планів на майбутнє. Але коли прийшла велика біда в Україну — він не відступив. Він встав і пішов боронити рідну землю. Як міг, скільки міг, доки вистачило сил… А потім віддав найцінніше, що мав, — своє життя. Тихо. Просто. Без пафосу. Як справжній чоловік. Як воїн.

Під час похорону отець Ростислав сказав:

«Андрій, як і кожен із нас, намагався робити щось добре для України. І він від себе зробив найбільше — він віддав за Батьківщину власне життя»

Синові загиблого військові передали Державний прапор, яким була накрита труна — як останній батьківський дарунок. А сестра, пані Оксана, отримала Грамоту Пошани від Головнокомандувача ЗСУ генерала Олександра Сирського — як подяку за гідну службу брата.

Світла пам’ять тобі, Андрію…

Твоє ім’я назавжди вписане в серце України.

Молимось щоб Господь прийняв воїна в Царство небесне і дарував життя вічне та вічну пам’ять!

🇺🇦 Герої не вмирають.

Слава Україні!